А ми ніколи і не почнемо розуміти чому вона так зробила. І дійсно почуваємося як батьки, які не втримали дитину у рідному гнізді. Хоч 100 раз втирай  мені чому так треба, а я все одно дуже сумую за нею. Все одно кожен день думаю, що з нею поряд усе було б інакше. Тепер нічого не загоїть ті гниючі  плями на душі. Я не маю людини, котра мене б так розуміла і більше не хочу шукати. Я буду відчувати себе зрадницею тих двох років безтямного  щастя. 

Майже усі найближчі мені люди зі мною тільки два роки, але здається, що усе життя. Страшно зараз це признати, але розлучитися з ними набагато страшніше. Хочу вірити, що та неузгодженість є кроком до возз'єднання. Хочу блукати з вами усіма Киевом та не рахувати більше тих самотніх днів.