Ти

Бажаю зробити тисячі проколів та шрамів аби забутися. Я згодна терпіти усе аби не відчувати тієї жахливої прірви між нами. Перенести фізичний біль у мільйони разів легше.
 Краще загубитись без навігатора та телефона і довго блукати чужим містом ніж знати що просто не потрібна зараз.

Я вивчу усе, знайду своє місце, закопаю себе у роботі тільки щоб не знати скільки часу я провела без тебе, щоб забути як ти ніжно  цілуєш мою шию. 

Я стану дорослою. Стану. Тільки щоб мати змогу бути ще далі у своїй свідомості. Щоб жити у своєму наметі з сигаретного диму та попелу. Жити ірреальним світом, уходячи все далі і далі від того болю. 

Тепер я незалежна від павутини. Там тільки друзі які майже завжди поряд. Які заткнуть мені рота і не дадуть промовити жодного сумного слова. 

Дзенькую. Занурююсь.